Якось після екскурсії молода дівчина запитала, чи користувалася Леся Українка кремами для обличчя. Мовляв, на всіх фотознімках письменниця гарно виглядає і має однотонну шкіру без недоліків. Наших співробітників такі питання не дивують і тим більше не лякають.

Колись для висвітлення тону обличчя використовували пудру, а на щоки наносили світло-рожеві рум'яна. Леся Українка була прихильницею природної краси, тому косметикою не користувалася. Як розповідав її чоловік, у неї не було звички "крутитися" перед дзеркалом.

Якою її запам'ятала покоївка Косачів Ганна Поліщук: «Лице мала загоріле, темне, без рум’янців, жовтувате. Як дивилась або сміялась, трохи плющила очі, любила прихмурювати очі, а розповідаючи, інколи затримувалась. Не признавала ніякої пудри. Я їй кажу: «Баришня, ви б попудрилися», а вона мені відповідає: «Нащо мені пудритися? Я й так хороша!»

Читаючи драматичний етюд письменниці "Йоганна, жінка Хусова", впадають у вічі слова героїні Марції: "Чиста шкода, як тії люди вроди не шанують!"

Далі - діалог Марції і Йоганни:

Марція: Жінки на сході, може, й непогані,

але, на жаль, вони збавляють вроду

надмірним малюванням, – вимагає

того від них, либонь, краєвий звичай.

Щоправда – фарби кращі тут, ніж в Римі.

В нас не вдали б ніяк такої барви.

(Показує на волосся Йоганни.)

Йоганна: Волосся я не фарбувала, пані.

Марція: Я, власне, не про те ж і говорила.

Лише завважила, що сеї барви

абиякий фарб’яр не може вдати,

та рідко де трапляється й в натурі.

Я тільки раз подібне щось вбачала

і то таки було – тут, в Палестині.

...

Марція:

я жінку вгледіла з таким волоссям, –

але ж точнісінько! – як от у тебе.

Була, напевне, барва натуральна,

бо то була простачка, а вони ж

коли й фарбують, то звичайно бридко,

от, чимсь таким рудим. А те волосся

було – нестеменісінько, як в тебе.

В усі часи молодість і краса були пріоритетними цінностями. Кожен сам вирішує, що робити зі своєю зовнішністю. Леся Українка належала до категорії жінок, які любили себе такими, як їх створила природа. Гарну жінку прикрашають не тонни макіяжу, а її вчинки.

Джерело: Новоград-Волинський

літературно-меморіальний музей Лесі Українки